На Бессарабці
впав Лєнін. Та хіба довго його місце буде порожнім? Лишився міцний постамент, і
хтось таки мусить там стати.
Можна
ворушити минуле в пошуках достойників, але хіба бракує героїв у сучасності?
Ось, наприклад, тітушки – суто сучасний український феномен. І хоча Word іще
підкреслює червоним цей неологізм, ідейним побратимам Вадима Тітушка вже
знайшлося місце у Вікіпедії. Логічно, що за віртуальним увічненням має настати
серйозне, монументальне вшанування тих, без кого нинішня влада себе просто не
уявляє. Треба шугонути пресу чи організувати рейдерське захоплення – хлопці у
спортивних костюмах напохваті. Бійку замовляли? Вам до тітушків! Потрібна
масовка на мітингу ПР? Вони знову тут. Хто допоможе внутрішнім військам трощити
барикади опозиції? Звісно, «молодики характерної зовнішності»!
Як усіх
справжніх героїв, тітушків вирізняє неабияка скромність. Бачили, як вони
втікають від об’єктивів камер, уникають коментарів? Ну, хіба інколи кинуть щось
на кшталт: «Ну… ми ета, прєзідєнта поддєржуєм», – і знову сховаються за спинами
«Беркута» й внутрішніх військ. Ми зрідка дізнаємося про їхні спортивні та інші
подвиги, тому історії про цих хлопців уже стають елементом фольклору: загони
«добровільних» помічників влади помічають то тут, то там: вони виникають із
пітьми і розчиняються в ній. А про їхні «добрі» справи часом доводиться просто
здогадуватись: настільки вже непублічними є ці хлопці. Безвідмовні
мальчиші-кібальчиші, що за помірну платню ладні брати на себе всю чорну роботу
з «пакращення» у країні, обов’язково мали б бути винагороджені за свої ратні
подвиги. То чом же владі не віддати належне солдатам контрреволюції і не
поставити на постамент на Бессарабській площі скульптуру такого собі
пересічного молодика у спортивному костюмі з написом на п’єдесталі: «Невідомому
тітушку. Від вдячної влади»?
Немає коментарів:
Дописати коментар