«Видовище, як конкретне
заперечення життя, є самостійним рухом неживого»
Ґі Дебор
Ґі Дебор
Ґі Дебор був сином
Паулетти Россі й Маршаля Дебора – дрібних французьких буржуа. Після Другої
Світової війни він вступив до університету, але незабаром кинув навчання та
став видатним діячем у французьких екстремістських колах. В різний час він
формувався в Леттристському Інтернаціоналі та ліворадикальній троцькістській
групі «Соціалізм або варварство». Він також був організатором багатьох
скандальних акцій: в 1952 р. Ґі Дебор зірвав прес-конференцію Чарлі Чапліна з
нагоди приїзду його в Європу та розкидав листівки, де назвав актора «шахраєм
почуттів і шантажистом страждань».
У середині 50-х Ґі
Дебор остаточно порвав з троцькізмом. В 1957 р. разом зі своєю першою дружиною
Мішель Бернштейн і художником Асгером Йорном вирішив організувати новий рух,
який би увібрав би в себе ідеї синтезу сюрреалізму та дадаїзму (леттеризму) та
антидержавного марксизму. У тому ж році, у місті Коза д’Аросса був заснований
Ситуаціоністський Інтернаціонал (СI), в який увійшли учасники Леттристського
інтернаціоналу, ліворадикальні політики та художники. Ситуаціоністський
інтернаціонал виявився вкрай неміцним – Ґі Дебор часто виганяв звідти тих
учасників, хто на його думку «надто естетствував». У їхньому числі був вигнані
Ральф Рамні та Мішель Бернштейн. Ґі Дебор одружився вдруге на літературознавці
Эліс Беккер-Хо.
В 1967 році Ґі Дебор
видав свою фундаментальну працю «Суспільство видовища», у якій нищівно
критикував сучасний капіталізм, посилення ролі ЗМІ та індустрії розваг у житті
сучасного суспільства, а також державний капіталізм, який проявив себе в СРСР і
Китаї. Його ідеї одержали широкий резонанс під час травневої революції 1968 р.:
багато хто взяв його гасла на озброєння. Але згодом Ґі Дебор напише, що
суспільство видовищ перетворило повстання проти себе також у видовище.
В 1972 Ґі Дебор
розпустив Ситуаціоністський Інтернаціонал і пішов з політичного життя – знімав
фільми, писав нові книги та численні коментарі до своєї головної праці –
«Суспільства видовища».
30 листопада 1994 р.
Ґі Дебор покінчив життя самогубством, вистріливши в себе з револьвера, знявши
смерть на відео.
Ґі Дебор є
представником лівого ревіозіністського напрямку в марксизмі. Ґрунтуючись на
критиці капіталізму Маркса, Лукача та екзистенціалістів, він висунув ідею про
те, що відчуження в сучасному капіталізмі не обмежується тільки відчуженням
продукту праці. Якщо раніше, приходячи з роботи, робітник дійсно відпочивав,
спілкувався з родиною або займався читанням, то тепер, як стверджує Ґі Дебор,
навіть його вільний час не належить йому, тому що він повинен витрачати його на
споживання товарних фетишів або на перегляд телепередач, що рекламують дані
фетиші. Постулюється вступ капіталізму у фазу суспільства споживання: «Сфера
володіння звідси розширюється в тій мірі, у який саме це володіння стає усе
більше й більше фіктивним» Однак капітал на цьому не зупиняється: якщо раніше в
його склад входили засоби виробництва, грошові активи й інші «фізичні» блага,
то тепер капітал поглинає в себе образи, народжувані ЗМІ та інформацію. Дана
монополізація, згідно Ґі Дебора, остаточно позбавляє людину права вільного
судження. Віднині вільне спілкування підміняється однобічним диктатом ЗМІ.
Ґі Дебор розділяє два
види видовищ: розпилений, який властивий країнам капіталістичного Заходу, та
концентрований: який явив себе в СРСР, Китаї та інших соціалістичних країнах.
Різниця між ними полягає в способах впливу на суспільство: концентрований
спектакль державного капіталізму відрізняється нетерпимістю до усілякої, навіть
віртуальної – як у країнах Заходу – свободі слова, більш сильним репресивним
апаратом, однак у меншому ступені фетишизацією товарного виробництва.
Перед смертю, у своїх
«Коментарях до Суспільства Видовища», Ґі Дебор висунув ідею про те, що
катастрофа СРСР та становлення ринкової економіки приведе до торжества нового
виду спектаклю – інтегрованого, котрий сполучатиме в собі диктат споживання та
сильний репресивний апарат. Послідовники Ґі Дебора вважають, що інтегрований спектакль
реалізував себе повною мірою в США, після терактів 11 вересня.
Ґі Дебор також
займався критикою урбанізації та копірайту. В області розподілу матеріальних та
нематеріальних благ він відстоював ідеї «піратства» та плагіату. Мова його
філософських праць вкрай важка для розуміння, що пояснюється пристрастю Ґі
Дебора до філософського стилю Геґеля.
Ґі Дебор зняв кілька
авангардистських фільмів. Більшість із них складалися з коротких діалогів,
розділених 15-хвилинними паузами, під час яких глядачеві демонструвався білий
екран. За задумом автора, під час цих пауз глядач повинен був відволіктися від
пасивного споглядання та згадати реальне життя.
Екскурс:
Ситуаціоністський Інтернаціонал
«Щоб панувати,
Видовищу необхідно мати інструменти соціального контролю. Воно в стані
рекуперирувати потенційно загрозливу ситуацію завдяки своїй спритності: для
цього воно або створює привабливі альтернативи для людського ока, або поглинає
цю загрозу, повертаючи її нам уже у вигляді товару». – Ларрі Ло.
Ситуаціонізм склався
на стику невеликих художньо-політичних напрямків, як то: Леттристський
інтернаціонал, Міжнародний рух за імажиністський баухаус, а також Лондонська
психогеографічна асоціація. В ситуаціонізмі також простежується вплив дадаїзму,
сюрреалізму, антидержавного марксизму та флюксусу. Великий вплив на ідеологію
групи зробило повстання в Угорщині 1956 року.
Рух, названий
Ситуаціоністським Інтернаціоналом (СІ), було засновано в 1957 р. в італійському
місті Коза д’Аросса. Одноособовим лідером і теоретиком руху став Ґі Дебор. Крім
нього, участь в СI приймали шотландський письменник Олександр Троччі,
англійський письменник Ральф Рамні (засновник Лондонської психогеографичної
асоціації), датський художник-вандаліст Асгер Йорн, ветеран угорського
повстання Аттіла Котані, французька письменниця та художниця Мішель Бернштейн
(дружина Ґі Дебора), а також Рауль Ванейгем.
На відміну від
багатьох інших художньо-політичних рухів Європи того часу, ситуаціонізм
проповідував не епатаж або естетичне творення, а «пряму політичну дію».
Ситуаціоністи дотримувалися діалектичного погляду на мистецтво й ідеологію та
вимагали подолання останньої. Дехто називав цю політику догматичною.
В 1966 році
студенти-ситуаціоністи здійснили захоплення та очолили самоврядування
Страсбурзького університету, поклавши початок студентським бунтам у Європі.
В 1967 виходить книга
Ґі Дебора «Суспільство Видовища», в якій були викладені основні ідеї цього
руху.
В 1968 році
ситуаціоністські гасла, плакати, листівки проникли в Париж через захоплені 14
травня студентами-ситуаціоністами філії Сорбонни в Нантерре й багато в чому
визначили розвиток травневих подій, які перебували під впливом ситуаціоністських
ідей.
Провал травневого
повстання 1968 р. дискредитував не стільки ідеї ситуаціонізму, скільки
здатності його лідерів. В 1972 р. Ґі Дебор розпустив Ситуаціоністський
інтернаціонал. Однак ідеї ситуаціонізму серйозно вплинули на розвиток культури
та політики в Європі й США.
Так ситуаціоністи
Малькольм Макларен та Джемі Рейд стали засновниками британської панк-групи Sex
Pistols, що швидко знайшла популярність в усьому світі. У творчості цієї групи
використовувалися гасла з листівок 1968 року.
Можна також
простежити вплив ситуаціонізму в радикальних течіях 80-х і 90-х років, таких як
Angry Brigade, Class War; Neoism. Ідейне підґрунтя такого виду спорту як Паркур
також перебуває в ситуаціонізмі, який вимагав звільнення людини від
урбаністичних і психологічних рамок.
У нас ідеї
ситуаціонізму вплинули на творчість різних художників, творчих об’єднань та
музичних груп, наприклад «Цивільної оборони».
Ситуаціонізм був
амальгамою різноманітних художніх та політичних теорій, що забезпечувало
оригінальність і незвичайність його поглядів. Так в області політичної теорії
ситуаціонізм завжди огороджував себе від впливу інших лівих анархістських і
марксистських напрямків. Від прихильників сталінізму й маоїзму ситуаціоністи
відрізнялися тим, що заперечували керівну роль держави та комуністичної партії
при соціалізмі, вважаючи саме їх головними винуватцями виникнення державного
капіталізму. Однак вони визнавали необхідність підготовки до революції та
створення рад робітників – чим відрізнялися від анархістів. Ситуаціонізм найбільш
близький до троцькізму, але в троцькізмі він заперечує ідеологію. Слід
зазначити, що, пропагуючи на словах пролетарську революцію та ради робітників,
самі ситуаціоністи намагалися дистанціюватися від «вульгарного» робітничого
класу, що позначилося на їх підтримці в травні 1968 року.
В ситуаціонізмі
використовується декілька ключові понять:
Ситуація –
конструювання ситуації для того, щоб перебороти відчуження власного життя, яке
відбувається через панування видовища. Прикладом ситуації є тристоронній футбол
– новий вид спорту, вигаданий Асгером Йорном.
Видовище або
Суспільство Видовища. На думку ситуаціоністів, розвиток капіталістичного
суспільства призводить до того, що капітал починає акумулювати окрім «фізичних»
благ також образи, народжувані ЗМІ, іміджи, інформацію та ін. Це призводить до
того, що будь-яка інформація, навіть культурний код стають товаром. Якщо раніше
людина проводила своє дозвілля, реально проживаючи своє життя, то тепер вона
змушена все вільний від роботи час віддавати покупкам брендів і споглядати
«бенкет життя» на телеекранах. Таким чином, людина приносить капіталістові
прибавочний продукт не тільки під час роботи, але й у свій вільний час.
Дозвілля перетворюється в споживання товарних фетишів. Геґелівське поняття
відчуження, що отримало у Маркса економічне значення, у ситуаціоністів придбало
значення революційної мотивації.
Рекуперація
(Засвоєння) – це процес, у результаті якого видовище захоплює яку-небудь
революційну або бунтарську ідею та перетворює її в товар. Так трапилося, наприклад,
з портретом Че Гевари, який перетворився в легко пізнаваний товарний знак.
Вивільнення – процес
зворотний рекуперації, що, за задумом ситуаціоністів, повинен був розхитати
систему «авторитетів» та «брендів». На противагу видовищу, що перетворює революційну
ідею в товар, ситуаціоністи пропонували брати який-небудь фірмовий знак або
ідею для реклами та, за допомогою настирливого повторення або перекручування,
доводити оригінальну ідею до абсурду. Вивільнення тісно перегукується з
постмодерністським терміном апропріації й ідеєю плагіату. Таким чином
ситуаціоністи завжди виступають проти авторського права.
Ситуаціоністські
гасла:
«Заборонено
забороняти!»
«Будь реалістом –
вимагай неможливого!»
«Під асфальтом –
пляж!»
«Ніколи не працюй!»
«Відносини повинні
будуватися на терорі, якщо не на пристрасті»
«Людству не бачити
щастя, поки останнього капіталіста не задушать кишкою останнього бюрократа»
Немає коментарів:
Дописати коментар