Питання про соціальну рівність,
проголошену однією з цілей революційного соціал-націоналізму, останнім часом
викликало чималу ідеологічну плутанину в головах багатьох людей. Ця стаття має
на меті викласти реальний зміст нашої вимоги рівності і розкрити найбільш
поширені помилки та забобони в її тлумаченні.
Буржуазна правова
рівність
Революційний процес – це вічний
закон суспільного розвитку, відповідно до якого, всупереч всім контрреволюціям
і реакційним відкатам, рано чи пізно відбувається неминучий перехід до нових,
прогресивніших соціально-економічних формацій, в яких здійснюється щоразу
більше усуспільнення матеріальних благ. Революція щоразу скидає один
експлуататорський клас за іншим. Ідея правової рівності часів Просвітництва
стала ґрунтом для буржуазних революцій, які знищили монархію, встановивши
замість неї республіку, а також скинули клас феодалів, разом з яким було
знищено спадкові привілеї. Отже, ідея рівності передбачала запровадження
виборної влади замість спадкової, проголошення рівних прав і обов’язків для
всіх людей, незалежно від соціального походження і класової приналежності. Було
проголошено перенесення суверенітету – верховенства влади від монарха і його
оточення до всього народу, що знаменувало народження ідеї нації – суверенного народу,
об’єднаного на засадах правової рівності. Спрощено кажучи, ідея буржуазної
рівності означає, що багатій і злидар повинні мати рівні права і обов’язки. І
якщо революціонери тієї доби свято вірили в таку фантазію, то нам тривала
історія капіталізму довела, що це неможливо. Правова рівність не може бути
реалізована в класовому суспільстві, оскільки воно засноване на нерівності у
відношенні до капіталу, власності на засоби виробництва, а відтак і грошей, які
є фактичним мірилом прав і можливостей в класовому суспільстві. Буржуазна
рівність неможлива тому, що в класовому суспільстві не може існувати
надкласової держави, здатної забезпечити рівність прав і можливостей. В
класовому суспільстві держава завжди є класовою державою, інструментом
класового панування, тому вона завжди захищає інтереси панівного класу. Якщо
при цьому експлуататорський клас видає свої інтереси за національні,
загальнонародні, то повірити в це можуть хіба що наївні люди. «Національні
інтереси України для мене – понад усе» – каже чинний президент України і немає
жодних підстав вірити цим словам менше, ніж заявам будь-яких інших
представників «національної» буржуазії і захисників «національного» класового
суспільства. Правова рівність в класовому суспільстві є обманом, що приховує
величезну нерівність і класову боротьбу, яка точиться між гнобителями і
гнобленими. Повні громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні і
навіть людські права належать лише представникам заможних класів, бо лише вони
мають фінансові і владні можливості для забезпечення своїх прав, натомість для
решти людей ці права обмежені, а деякі відсутні зовсім. Буржуазна
рівноправність стала на практиці повноправністю експлуататорської меншості і
безправністю експлуатованої більшості. Підтримка буржуазного уявлення про
рівність і позитивна її оцінка – це перша помилка, якої не можна припускатись,
якої слід остерігатись, бо вона веде до опортунізму і зради.
Безкласове
суспільство
З вищесказаного зрозуміло, що ми
відкидаємо буржуазну рівність, як хибну і нездатну втілити ідею нації у життя.
Ми розуміємо, що рівність прав і обов’язків для всіх громадян може бути
реалізована лише в безкласовому суспільстві, лише після знищення класів, що
роблять можливим привласнення однією групою людей праці іншої групи людей. Коли
всі засоби виробництва, тобто всі предмети і засоби праці вживані для
виробництва матеріальних благ, як приміром земля і заводи, перейдуть до
суспільної власності, тобто буде встановлено рівність всіх громадян по
відношенню до власності на засоби виробництва, буде знищено експлуатацію людини
людиною у вигляді найманої праці і нетрудових прибутків, а відтак зникне і
поділ суспільства на антагоністичні класи, зникне класова держава і
встановиться пряме народовладдя – лише тоді будуть створені умови для справжньої
правової рівності, справжнього народного суверенітету. Таким чином економічна і
правова рівність неможливі одна без одної, вони є невід’ємними складовими
нашого поняття соціальної рівності, підставою якої має стати безкласове
суспільство – правдивий соціальний зміст ідеї нації.
Клас і стан
Тут ми зіштовхуємось із
протилежним і вже відверто реакційним забобоном, що представляє безкласове
суспільство і соціальну рівність як міфічну «зрівнялівку» і знищення фахів із
відповідно негативною оцінкою рівності як такої. Стверджується, що класи, в
тому числі експлуататорські, нібито виконують органічні функції, здійснюють
фахову диференціацію суспільства, тобто його професійний поділ. Чи варто
пояснювати, що ця думка заснована на невігластві? Адже відомо, що відношенням
людей до професії визначається не клас, а стан. Поділ праці на різні професії
справді створює необхідні соціальні групи, без яких не може обійтись
цивілізоване суспільство. Проте клас визначається не відношенням до фаху, а
відношенням до капіталу, власності на засоби виробництва. Це означає, що
належність до панівного класу не накладає жодних професійних,
суспільно-корисних обов’язків, а лише дає право експлуатувати інших людей,
привласнювати їхню працю, жити за чужий рахунок, одним словом паразитувати.
Функція власника полягає лише в отриманні прибутку, а всю працю можуть
виконувати і зазвичай виконують наймані працівники різної кваліфікації. І
навіть якщо капіталіст особисто працює, він не перестає бути експлуататором,
якому право власності дає ліцензію на крадіжку чужої праці. Образно кажучи,
клас – це власність, а стан – це заняття; клас – це те, чим ти володієш, а стан
– це те, ким ти працюєш. Вирізання класу буржуазії з суспільного організму
можна порівняти із видаленням не органу, а ракової пухлини. Професійно-станова
приналежність, напроти, зобов’язує людину до особистої праці, але не потребує
привласнення праці інших людей. Економіка легко виживе і прогресуватиме без
власників, класу суспільних паразитів, але не проіснує і жодного дня без трудящих.
Як бачимо клас і стан не лише різні категорії, але і взаємовиключні за своєю
суттю.
Поділ праці
Чи повинен при побудові
безкласового суспільства разом із класовим поділом зникнути професійно-становий
поділ? Ні, не повинен. Поділ праці має зберігатись в безкласовому суспільстві,
хоча відмінності між формами праці значно зменшаться. Побудова безкласового
суспільства мусить відбуватись поетапно. Спочатку має бути знищений поділ на
антагоністичні класи, тобто класи інтереси яких протилежні і несумісні, що
означає ліквідацію всіх експлуататорських класів. Сучасні виробничі сили
дозволяють подолати відмінності між організаторською і виконавською працею, що
в поєднанні з прямим народовладдям запобігатиме появі нових експлуататорських
класів. Безкласовим суспільством в цьому випадку ми називаємо спільноту
трудящих, неантагоністичних класів. Поділ на неантагоністичні класи у свою
чергу має зникнути згодом через розвиток виробничих сил і, як наслідок,
модернізацію і зменшення суттєвих відмінностей у поділі праці, зокрема між
фізичною і розумовою працею, а також відмінностей між містом і селом. Тоді
суспільство стане безкласовим у найбільш повному розумінні і являтиме собою
вищий ступіть єдності нації. Однак навіть це жодним чином не передбачає
зникнення професійного поділу праці. Спеціалізація праці є нескінченою, вона
існуватиме вічно, як і технічний прогрес. Більше того, всупереч заявам
апологетів класового суспільства, саме безкласова соціальна рівність може
забезпечити найбільш якісну фахову диференціацію, підбір професії відповідно до
вроджених людських здібностей, які не можуть бути у всіх рівними. Оскільки
класова приналежність визначається відношенням людини до капіталу, власності на
засоби виробництва, то і право вибору роду і місця праці, зокрема у політичному
керівництві, визначається банальною кількістю грошей, а не кількістю талантів і
здібностей, необхідних для успішного виконання цієї праці. Тобто класовий поділ
і спричинена ним соціальна нерівність перешкоджає висуватись на відповідні
посади і професії насправді кращим, найбільш здібним людям. Мільйони людей, до
яких належить напевно і більшість читачів цієї статті, змушені займатись не
улюбленою працею, а тією що дозволяє їм капіталістичний ринок і виключно для
того, щоб забезпечити собі споживання. А долю цих мільйонів визначає купка
негідників, лише на підставі права приватної власності на капітал. Тільки
соціальна рівність безкласового суспільства, скинувши владу грошей, забезпечить
рівні можливості для всіх громадян, дозволить здійснити вірний професійний
поділ, внаслідок якого кожен громадянин посідатиме своє місце в фаховій
структурі суспільства відповідно до своїх природних здібностей, а не
соціального походження чи матеріального становища. Професійно-становий поділ
набуде в безкласовому суспільстві своєї досконалої форми, бо на перешкоді йому
вже не стоятиме право приватної власності на засоби виробництва, як право
приватного володіння, користування і розпорядження суспільними виробничими
силами.
Майнова і соціальна
рівність
Чи означає, що знищення приватної
власності спричинить зрівняння всіх людей у кількості і якості предметів
споживання, чи означає це запровадження абсолютної майнової рівності? Ні, не
означає. Першою і головною підставою для досягнення соціальної рівності є
усунення приватної власності на засоби виробництва, а не на предмети
споживання, тобто продукти особистого, побутового споживання, як їжа, одяг,
житло і т.д. За цих умов кількість і якість предметів споживання кожного
громадянина відповідатиме кількості і якості його праці. Оскільки всі люди не
можуть виконувати працю рівної якості і кількості, то при цьому не може
існувати і повної майнової рівності. Усуспільнення предметів споживання теж не
може цілком урівняти майно. Високий розвиток виробничих сил надасть можливість
постійно передавати все більше предметів споживання до суспільної власності, що
безумовно слід зробити, але це буде не однакове, а вільне, безгрошове
споживання, засноване на потребах, які у всіх людей не можуть бути рівними.
Соціальна рівність таким чином вимагає не зрівняння майна і особистих потреб, а
усунення можливості діставати майно шляхом експлуатації людини людиною, шляхом
привласнення додаткової вартості, що створюється людською працею. Логічним
наслідком соціальної рівності стане не абсолютна, а відносна майнова рівність,
тобто знищення поділу на багатих і бідних, коли між людьми не буде значного
розриву у якості і кількості майна. Отже, рівність означає для нас не
ліквідацію фахів і не зрівняння особистих потреб людей, а знищення класів.
Соціальна рівність – це рівне відношення людей до власності на засоби
виробництва; це свобода від визиску, від найманого рабства і відчуження; це
рівні права і обов’язки, в тому числі рівний трудовий обов’язок і рівне
споживче право, засноване на праці або потребах, залежно від рівня розвитку
виробничих сил. Однак ані праця, ані потреби людей не можуть бути однаковими,
тому їх зрівняння не входить до нашого поняття соціальної рівності.
В історії справді мав місце
зрівняльний соціалізм, т.зв. утопічні і аскетичні напрямки соціалізму, приміром
християнський і спартанський, що здійснювали тотальне зрівняння і уніфікацію
життя, майна, а часом і потреб всіх членів спільноти, аж до запровадження
однакового одягу і їжі. Проте соціалістичне вчення часів капіталістичної доби,
сучасний соціалізм, зокрема наш соціалізм не є зрівняльним. Майже всі закиди
щодо «зрівнялівки» відносно модерного соціалізму є вигадкою буржуазних
невігласів. Ми поважаємо самопожертву і аскетизм, шануємо досвід соціалістичних
рухів давнини, але бачимо своє суспільство майбутнього не тоталітарною
казармою, а спільнотою вільних людей. Ми виступаємо за свободу людини і тому є
противниками штучного зрівняння. Реальний зміст нашої вимоги рівності полягає
лише у знищенні класів, в побудові безкласового суспільства. Ось що означає для
нас рівність. І коли буржуазні ідеологи висувають звинувачення в тому, що
соціалістична ідея рівності має на меті всіх людей зробити однаковими, то
насправді йдеться про нісенітницю, яку вигадали вони самі і самі ж намагаються
звинуватити в ній соціалізм. Хіба ми повинні виправдовуватись? Звичайно, може
бути, що цим панам і знищення класів, тобто знищення паразитизму, теж може
здаватись «зрівнялівкою». Доводиться навіть чути нарікання на «зрівнялівку в
СРСР». Хоча насправді в СРСР не було не тільки зрівнялівки, але і власне
соціальної рівності, як з точки зору утопічного, так і з точки зору модерного
соціалізму. Невипадково українські революціонери і повстанці з ОУН і УПА, які
вели боротьбу не лише за національне, але і за соціальне визволення трудящих,
наголошували, що соціальним мотивом їхньої боротьби проти «Радянського Союзу» є
вражаюча нерівність, що панує в ньому на підставі визиску трудящих мас з боку
бюрократ-буржуазії, а соціальною метою українського націоналізму, на тлі СРСР,
є здійснення соціалістичної революції, зрадженої сталінськими ревізіоністами,
«побудова справжнього безкласового суспільства, справжнє знищення експлуатації
людини людиною, суспільна власність на засоби виробництва, соціальна рівність і
справедливість». Якщо буржуазні писаки називають СРСРівську дійсність
«зрівнялівкою», то страшно навіть уявити, суспільство якої скаженої нерівності
є їхнім ідеалом. В купі із вигадками про «зрівняння всіх людей», чим нібито
загрожує ідея безкласового суспільства, це все дає підстави сумніватись у
розумових здібностях таких індивідів і ми звичайно ж не можемо нести
відповідальність за їхню недолугість та вічно пояснювати очевидні речі. Тому
будемо сподіватись, що ця стаття розставила крапки над Ї.
Олександр Підземельний
Немає коментарів:
Дописати коментар