Чому я вийшов з ВО “Свобода”

Відправив цю заяву (звичайною поштою) сьогодні (2013/10/16) в офіс київської міської організації на Хмельницького 59-в. 

 

В партії я був з березня 2011-го. Причин декілька.

 По-перше, я фізично не можу працювати на “Свободу”. Мені зараз доводиться суміщати роботу та навчання, часу обмаль. А тут мені дзвонить пані Марія Хрущ та питає, “чи я взагалі збираюсь приймати участь в діяльності партії?”. Об’єктивно, важко приймати участь в мітингах, зборах, з’їздах, мордобоях та інших видах діяльності партії, коли вранці біжиш на роботу, а потім в Академію.

 По-друге, я морально не хочу працювати на “Свободу”. Попри те, що я був у партії більше двох з половиною років, а перед цим довгий (років чотири) час міг назвати себе її прихильником, я ніколи повністю не поділяв ідеологію соціал-націоналізму, хоча, водночас, багато що звідти я й увібрав.

 По-третє, навіть той соціал-націоналізм в партії в останній час, з моєї точки зору, явно занепав. Я не можу вважати соціальною справедливістю те, що депутати від партії (на мандати яких в свій час і я доклав певні зусилля, час і гроші) літають рейсами в Донецьк за кошти платників податків (тобто, і мої теж) за п’ять з половиною штук гривень. Так, це, безумовно, законно, і це нікчемно, на фоні “регіоналів”. Але нема чого тоді патякати про “соціальну справедливість”!  Крім того, я не дуже розумію, що партія там забула, в тому Донецьку – чому така терміновість, і чому нардепи не можуть їздити бодай в купе чи навіть СВ вагонах нашої державної “Укрзалізниці”, аніж у олігархічних авіакомпаніях. Несхоже, що б за такі гроші нардепи проводили там зустрічі з посполитими виборцями… Виборці не оцінять. Хоча, донецькі виборці, звісно, люди специфічні, вони, як то кажуть, “і не таке хавали”, так що може я й помиляюсь…

Також я не розумію, коли помічник народного депутата позичає у мене (непрацюючого  студента на той час) 200 (двісті) грн. Сам помічник при цьому каже, що він не на державній зарплаті, що на зарплаті тільки двоє. Ну гаразд, не на зарплаті, але ж щоб не платити своїм помічникам бодай якусь тисячу в місяць на прохарч, чи, тим паче, не позичити їм гроші (200 грн!), з усе-таки немаленької депутатської зарплати – то якось поза межами мого розуміння соціальної справедливості. Крім того, в партії є й економічна рада. І партія якось збирала немалі гроші для застав та для реклами, та для оплати праці людей (але не партійців, чи принаймні, не всіх партійців) на виборах. Ну не вірю, що партія не може нашкрябати хоча б по тисячі в місяць на оплату праці помічників її народних депутатів. На жаль, партія сприймає членство в ній як можливість експлуатувати людину. Не можете платити людям (це навіть не зарплата, це – відшкодування, необхідні для  можливості продовження діяльності ваших же людей у ваших же інтересах) – не наймайте їх! Або, якщо ж ваші помічники брешуть – тоді звільняйте їх! Хоча я не думаю, що брешуть. Така модель поведінки притаманна партії та викликана її ідеологією – “соціальною” (?) її частиною.

 По-четверте, в мене є розходження з іднологією партії не лише в соціальній частині (яка є утопічно-демагогічною на папері і ницою на практиці) а в інших, не-економічних питаннях, наприклад:

1. Релігія. Я проти втручання в цю сферу на рівні конкретної людини – хоча і за контроль держави над сферою на рівні організацій, з метою недопущення появи різноманітних спекулянтів-харизматів, загрозливих іноземних впливів через релігію з ворожих нам держав. Крім того, держава має слідкувати за тим, щоб релігія і школа були розділені, за правами неповнолітніх у цій сфері. СНПУ/”Свобода” ж не приймала (чи і не приймає?) до партії атеїстів. Я, до речі, не атеїст, я – агностик, але мені неприємно, що така форма дискримінації була (чи є?) присутня, і я вважаю, що у  ХХІ-му столітті треба такі балачки припиняти.

2. Питання смертної кари. Питання складне, і на даний момент, я проти її відновлення в Україні. По-перше, завжди є вірогідність помилки судді/суддів, по-друге суспільство, в цілому, настільки здичавіле, а правосуддя настільки криве, що нічого хорошого з її відновлення все одно не станеться, по-третє,держава мусила б відновити інститут ката.

3. Різниця в поглядах на національне питання: і для мене, і для “Свободи” питання дуже важливе, але в “Свободі” є мішаний, антропо-культурний підхід (з перевагою антропологічного, як на мене) до питання (такий, принаймні, в мене висновок з лекції пана Ноєвого, заступника КМО з політосіти), а я прихильник суто культурного. Для мене іноземець, що вивчив нашу мову, поважає наші правила і закони (який, грубо кажучи, асимілювався, чи пристосувався) має всі права на те, аби я вважав його українцем. І навпаки: більшість расово близького населення півдня-сходу, попри навіть очевидну антропологічну подібність, попри те, що і я, і вони називаємо себе “українцями” (ну вони, переважно,  -”укрАинцами), попри факт спільного громадянства не викликає в мене якихось почуттів солідарності. Бо нас різна культура, мова, ідентичність, погляди на минуле, і що, важливіше, майбутнє. Звісно, що і на півдні-сході теж є люди мені близькі, але вони там в меншості. І я не поділяю оптимістичного погляду, що щось принципово зміниться з часом. Поки що це вони виграють, вони при владі. Я не хочу бути меншиною в своїй державі, а все до закріплення такого стану справ йде, і йде швидше, ніж я очікував. “Свобода”, на жаль, сповідує безпідставно-оптимістичний та утопічний погляд на питання.

4. Мовне питання. Для мене мовне питання дуже важливе, я би сказав – визначальне. Значна частина мого ставлення до тої чи іншої сили визначається саме ним. “Свобода”, звісно найбільша і найпроукраїномовніша з парламентських і (а в допарламентський період партії – з немаргінальних) сил, власне, це і стало в свій час причиною її підтримки. В той же час, мене колись трохи шокувало ,коли нинішній помічник одного нардепа в присутності голови КМО сказав, що “людям однаково, якою мовою вони отримують платіжки за підвищеними тарифами”. Людям-то однаково, але ж це не арґумент! Принаймні, не для мене, бо мені неоднаково.

P.S.-1 При цьому, я хочу написати і про плюси “Свободи”, і теж хотів би розповісти і про них.

1. Це найпроукраїнськіша на даний момент з немаргінальних проукарїнських сил. Це вже чимало.
2. На центральному (парламентському) рівні в “Свободі” немає тушок. Тобто, робота і голосування на виборах все-таки не йде в пісок, як у випадку з деякими іншими партіями…
3. “Свобода”, її наявність в Парламенті, все ж стримує занепад українства і мови зокрема – хоча, з іншого боку, і сприяє оформленню іншої, “юго-восточної”, “укрАінской” ідентичності. Але це вже вина регіоналів та комуністів, а не “Свободи”.
4. Кількість та якість політичної шизофренії, на фоні інших партій, мінімальна. За це – поважаю.

P.S.-2 Я не люблю, коли мене повчають, як жити. Краще, справді, “допоможіть матеріально”. Мені неприємно, що в свій час “Свобода” в особі голови її київського міського осередку мені вказувала, кого і яку музику мені слухати. Я розумію, що для них це партійний захід, але хотів би, що б і мене розуміли, що  для мене це культурний захід.

P.S.-3. Задовбали вже на мітингах зі своїм “славнем”! Ну як вам пояснити, що “славень” і “Ще не вмерла…” – речі несумісні?

P.S.-4. Мені потрібно більше свободи для журналістики, яку я теж люблю, як і музику.

P.S.-5. Я не розумію, коли я пишу статтю на вимогу партії, а потім сама ж партія фактично саботує її – не з ідеологічних чи тактичних причин, а з розгільдяйських. Чи коли моя замовна про-свободівська стаття мурижиться партією до того часу, поки не почне втрачати актуальності.

http://antivos.info/db/chomu-vyjshov-z-vos/