"Ви уявляєте, хто завтра прийде у полiтику?!"

Письменник Михайло Слабошпицький -- про гуманiтарну катастрофу, вади опозицiї i особливий калiбр полiтикiв

"У стiнах Верховної Ради сьогоднi -- одиницi професiйних полiтикiв, яких слухаєш i розумiєш, про що вони говорять, i вони розумiють, про що кажуть, -- зазначає український письменник. -- Це якась справдi дика ситуацiя: велика європейська держава i таке розрiджене iнтелектуальне середовище в полiтикумi!

Михайло Слабошпицький -- лауреат Шевченкiвської премiї, автор понад 20 книжок, а ще - громадський дiяч та директор Лiги

українських меценатiв. Одне слово, людина, котра завжди у вирi подiй...

-- Михайле Федотовичу, нещодавно соцiологи провели чергове дослiдження, i з'ясувалося, що 73 вiдсотки українцiв взагалi не

цiкавляться книгами. У чому, на ваш погляд, причини такої ситуацiї?

-- На жаль, це свiтова тенденцiя. Однак у нас ситуацiя ще гiрша i ще похмурiша. Адже у 90-тi роки, коли панували страшна економiчна

руїна та соцiальна депресiя, батьки казали своїм дiтям: "Читай -- не читай, вчися -- не вчися, все одно нiчого з того не буде. I так продаватимеш шкарпетки чи жуйки на базарi!". Тепер тi дiти виросли й народжують уже своїх дiтей, яких так само не заохочують до читання...

З часом же з їхнiх лав вийдуть майбутнi президент, прем'єр, народнi депутати, мiнiстри. Ви уявляєте, хто завтра прийде у полiтику?! У нас i далi не буде нi свого Мiттерана, нi де Голя, а знову матимемо Януковича чи Ющенка... Сьогоднi ми опинились у зонi гуманiтарної катастрофи. Це не мiй вислiв, такий дiагноз поставила Лiна Костенко. I вiн абсолютно точний!

-- Ви згадали про полiтикiв. Що вас найбiльше обурює, дивує, засмучує у цих представниках гомосапiєнс?

-- По-перше, серед полiтикiв мало людей за покликанням. Одиницi! Це щось мiстичне, це важко пояснити: чомусь українська земля

народжує генiальних композиторiв, художникiв, письменникiв (маємо нинi таку лiтературу, якої не мали нiколи!), а полiтикiв... Я вже не кажу про те, що не бачу сьогоднi в Українi жодного державного дiяча. I вчора не бачив, i позавчора. Бо державний дiяч - це вище, анiж полiтик. Це особливий калiбр!

Натомiсть у полiтику пiшов люмпен, який хоче жувати хлiб iз маслом. Люмпен соцiальний, люмпен iнтелектуальний i т.д. Вони насамперед прагнуть мати охоронну грамоту -- цей мандат депутата, з яким можна вирiшувати всi питання: вiд фiнансових до майнових i

земельних.... Тому в стiнах Верховної Ради нинi -- одиницi професiйних полiтикiв, яких слухаєш i розумiєш, про що вони говорять, i вони розумiють, про що кажуть. Хоча б на елементарному рiвнi. Це якась справдi дика ситуацiя: велика європейська держава i таке розрiджене iнтелектуальне середовище в полiтикумi!

-- Iнодi виникає враження, що для полiтикiв важливiший пiар (особливо по телебаченню), нiж реальнi кроки, дiї та вчинки. Ви згоднi?

-- Однозначно! Скажiмо, торiк я був свiдком такої макабричної ситуацiї: на акцiю до "Українського дому" прийшли Яценюк, Кличко,

Турчинов та iншi представники опозицiї, тобто "нашi". Уявiть собi моє здивування, коли я почув, що мiж собою вони говорять...

росiйською мовою. Притiм, що прийшли обороняти українську!

Ну, а коли камери зникли, вони сiли у свої дорогi "лексуси", "майбахи" та поїхали. Лишилися ж самовiдданi студенти, патрiотичнi пенсiонери, котрi там голодували i несли протестну вахту... Тодi менi подумалося, що я не розумiю -- з якого боку ми? I чим кращi тi полiтики, котрих ми позицiонуємо як "наших", вiд тих, що при владi?!

-- Опозицiя не викликає у вас особливих симпатiй?

-- У мене iнколи таке враження, що вона грає за правилами, якi розробляють (може, це несвiдомо) у таборi регiоналiв... Опозицiя у нас страшенно слабка, якась теплична. От вони нарiкають: народ не хоче виходити з нами на вулицю. Так, народ не йде за вами! Народ виходить сам по собi. Згадайте, акцiї пiдприємцiв на Майданi, "врадiївську ходу" i т.д. Органiзатори навiть забороняли партiям ставати на їх чолi. Бо всi вже давно зрозумiли, що опозицiя пiариться на цих речах i нiчого, як мовиться, не доводить до кiнця. Менi здається, якщо так пiде далi, якщо Янукович, переляканий апетитами Путiна, пiдпише Угоду про асоцiацiю з ЄС, то в 2015 роцi йому не буде рiвного конкурента. На жаль.

-- Тобто ви налаштованi песимiстично, Михайле Федотовичу?

-- Маю велике сподiвання на молодше поколiння. Часто спiлкуюся з ровесниками моїх синiв та доньки й бачу, що вони -- надiя України. Це люди, якi не закохуються, скажiмо, в Ющенка, Януковича чи Кравчука. Вони ставляться до полiтикiв та влади страшенно реалiстично. Дуже точно дають оцiнки та прогнозують подiї: оце -- такий-то i такий-то, вiд нього слiд чекати того й того. У них навiть нема ностальгiї за патерналiзмом...

I хоча це стало штампом, але я справдi вважаю, що наш порятунок -- у змiнi елiт. Рано чи пiзно до влади прийде молодь, едукована по всiх цих гарвардах i кембрiджах, повернуться i тi, хто перебуває нинi на заробiтках за кордоном. Цi хлопцi та дiвчата мають реальнi уявлення про ринок, демократiю, справжнi цiнностi й т.д. Ось тодi в нашiй країнi почнуться реальнi зрушення й оздоровлення. Поволi, поволi... Це довгий шлях, але нам його слiд пройти!

Богдан БОНДАРЕНКО, газета "Експрес"