Керівники
Харкова Геннадій Кернес та Михайло Добкін «помстилися» відомому вченому за
окупацію «першої столиці» нацистами.
Атаки на
пам´ятники і меморіальні дошки стають у Харкові недоброю традицією. Цього разу
«під роздачу» потрапила пам´ятна дошка всесвітньо відомому філологу Юрію
Шевельову, встановлена кількома
тижнями раніше на одному з будинків у центрі міста.
Дійство з відновлення «справедливості по-кернесівськи»
подавалося у форматі «Фашизм не пройде!» (вченого звинуватили в пособництві
німцям у роки Другої
світової), але в підсумку перетворилося на малозрозумілий і відверто не гідний
інтелігентного Харкова фарс.
Дозвіл на встановлення меморіальної дошки
Шевельову дали ще в 2011 році. Відкрити ж хотіли в 2013-му - до 105-ї річниці з
дня народження лінгвіста, однак проти цього виступив Антифашистський комітет
Харкова, посилаючись на протести ветеранів, мешканців будинку і наполягаючи на
тому, що Шевельов був колабораціоністом. У підсумку дошку все ж таки встановили
- практично «під покровом ночі»: ініціатори встановлення побоювалися, що дозвіл
у терміновому порядку скасують.
Але проіснувати спокійно їй не довелося.
Спочатку проти активістів-україністів ополчився губернатор Михайло Добкін,
котрий висловився настільки різко (з використанням слів «зрадник», «дезертир»,
«мерзотник»), що хвиля критики його слів в інтернеті не стихала ще довго - у
тому числі від нардепів Арсена Авакова та Ірини Фаріон, письменниці Оксани
Забужко та інших. Потім до глави області приєднався мер Геннадій Кернес -
щоправда, цього разу він був напрочуд лаконічний, обмежившись заявою про те, що
питання про встановлення дошки Шевельову повинно бути переглянуто. Створюється
враження, що Геннадій Адольфович або просто вирішив віддати «першу скрипку»
Михайлу Марковичу, відомому своєю чутливістю до теми Великої Вітчизняної війни,
або взагалі не надто цікавився питанням - принаймні, у 2011-му ніщо не завадило
йому дати добро на встановлення меморіальної дошки.
Захисники Шевельова теж не мовчали - не тільки
харків´яни, але й представники діаспори. Зверталися до віце-прем’єра Костянтина
Грищенка, збиралися дійти до Адміністрації Президента, пропонували слати
Кернесу листи і телеграми. Нардеп Ігор Швайка навіть запропонував перейменувати
на честь Шевельова проспект Леніна. Харківське керівництво всі ці звернення
благополучно проігнорувало, і 25 вересня питання про демонтаж
багатостраждальної дошки все ж винесли на сесію міськради.
Варто відзначити, що зовнішня пристойність на
сесії була дотримана: кількість прихильників і противників встановлення дошки
серед виступаючих була приблизно однаковою, висловитися дали всім, хто
записався, і в підсумку, як кажуть, «обійшлося без бійок». Звичайно, уникнути
обміну образливими словами і переходу на особистості теж не вдалося. Так,
співголова Харківської правозахисної групи Ірина Рапп, розповідаючи про роботу
Шевельова в газеті «Нова Україна» в період окупації, не уникла
уточнюючо-навідних питань від мера на тему «Чи не була це окупаційна газета і
чи не видавалася вона на фашистські гроші», - і в підсумку обурилася і
попросила не пересмикувати. А Михайло Добкін, у свою чергу, не втримався від
їдкого коментаря її виступу в Twitter: «Обговорюється питання про пам´ятну
табличку Шевельову. Аргументи «за» - було голодно і холодно, от і пішов на
роботу до німців. Він не зрадник, він їсти хотів. І газета не фашистська, а
українська. А з німцями відступив тому, що Радянську владу не любив...»
Коротенько аргументи захисників Шевельова
зводилися до того, що так, він працював на німців, але оспівуванням фашизму не
займався, безпосередньої шкоди нікому не завдавав і не любив рівною мірою ні
радянську владу, ні гітлерівську. Противники акцентували увагу на тому, що
проти німців учений нічого не мав (і сам був німцем за народженням), служби в
Червоній армії уник, жив у квартирі, яка раніше належала єврейській родині.
Історичних фактів від обох сторін пролунало достатньо. Що ж стосується
численних наукових регалій Шевельова, один із виступаючих проти увічнення
пам´яті вченого зазначив: «Ми їх не заперечуємо. Нехай, наприклад, аудиторії у
вузах його ім´ям називають».
До слова, що стосується питання, озвученого на
початку сесії Геннадієм Кернесом - «Що конкретно Юрій Шевельов зробив для
Харкова?» - координатор ініціативної групи щодо увічнення його пам´яті Вікторія
Склярова пояснила «Харків.Коментарям»: «Вважаючи себе харків´янином до самої своєї
смерті в 2002 році, він активно брав участь у житті й долі міста. Отримавши з
рук Президента Леоніда Кучми у 2000 році Шевченківську премію, він повністю
передав її одній зі шкіл Харкова. До речі, тій самій, яку закінчував нинішній
харківський губернатор Михайло Добкін. Починаючи з 1991 року, Шевельов часто
бував у місті, всіляко сприяв його розвитку. Саме за це вдячні харків´яни,
розуміючи історичну несправедливість стосовно одного зі своїх найбільших
земляків, і вирішили розмістити в місті його пам´ятну дошку».
У підсумку, вдосталь обсудивши питання «А чи
був знаменитий учений посібником нацистів?», депутати цілком передбачувано
проголосували за демонтаж дошки. І на цьому можна було б поставити крапку,
але... Менш ніж через годину після прийняття рішення до будинку на Сумській, на
якому була встановлена дошка,
приїхали «невідомі», розбили дошку кувалдами і зникли в невідомому напрямку.
Геннадій Кернес, зрозуміло, від цього варварства поспішив відхреститися,
мовляв, це провокація з боку опозиціонерів. Хоча активісти (і не тільки вони) вважають демонтаж справою рук підзвітних
меру комунальників. До слова, самі вандали, розбиваючи дошку і героїчно ховаючи
обличчя під капюшонами, говорили, що вони з №Житлокомсервісу».
У будь-якому випадку, таке дике завершення
історії зовсім не до лиця ні самому Харкову, ні його начальникам. Михайло
Добкін і Геннадій Кернес можуть бути задоволені, що залишилися в номінальному
виграші, але замість захисту історичної справедливості вся ця історія більше
скидається на цілком реальну історичну образу. І якнайкраще ілюструє повадки
нинішнього «антифашизму по-українськи», безглуздого і нещадного.
Довідка
«Коментарів». Юрій Шевельов (1908 - 2002) - український лінгвіст і
літературознавець, мовознавець-славіст, історик літератури. Лауреат
Шевченківської премії. Після еміграції на Захід в 1944 році викладав у
Мюнхенському університеті, Гарварді, Колумбійському університеті. Шевельов
зробив значний внесок у вивчення історії української та білоруської мов,
реконструкцію праслов´янської мови. Президент Української академії мистецтв і
наук, міжнародний член Національної академії наук України, почесний доктор
Альбертського університету, Лундського університету, Харківського національного
університету та Києво-Могилянської академії.
Немає коментарів:
Дописати коментар