Згадаймо як тішилися галичани і львів’яни, коли на
початку 90-х років почалося перейменування вулиць у Львові. Тішилися, звичайно,
не всі.
Носії більшовицької ідеології і російського
імперіалізму з непідкупною злобою читали на табличках своїх вулиць прізвища,
які кидали їх у жар чи в холод. Вперше вулиці у Львові дістали назви
національних героїв, українських письменників та вчених. Але, на жаль, комісії
з перейменування вулиць не до кінця врахували імена тих, які б мали прикрашати
назви вулиць Львова.
Героїка нашого минулого, дух нашої давнини і надалі
залишаються на маргінесі історії. Чимало прізвищ послідовних борців за волю
України не було враховано в часі перейменувань вулиць. Натомість залишилося
сотні вулиць, назви яких зберігають імперіалістичний дух, спадок
тоталітарної системи, а профанація, як
відомо, є наругою над нашою національною пам’яттю.
Наша молодь сьогодні є потужною позитивною силою,
нашим майбутнім і ця молодь має виховуватися на ідеалізації національних
героїв, а парадигмою цього виховання має бути жертовність, любов до рідної
землі, глибока шана до когорти тих, хто поклав своє життя за Батьківщину.
Гонителі історичної правди, різного роду одіозні
постаті нашого сьогодення хотіли б звести Галичину і Львів до скромної,
маргінальної ролі у нашій державі, а тому висуваються ідеї дегероїзації ОУН та
УПА, штучно забувається самопожертва Січових Стрільців та героїв УГА, а
натомість підносяться контраверсійні постаті, як наприклад, М.Скрипник чи
В.Винниченко.
Про перейменування вулиць за Збручем можна мови не
вести. На жаль, наша нація ще не здала екзамену на зрілість і інспіроване протистояння
ще роздирає Україну. Назви вулиць міст і сіл України – це один із елементів
нашого права на національну самобутність.
До речі, ми ніколи не маємо права забути імена тих
чужинців, що боролися і полягли за волю України.
Погляньмо на довжелезний перелік назв вулиць, які не
несуть ніякого національно-історичного забарвлення в контексті нашої історії.
Ми враховуємо, звичайно, і психологічну звичку жителів цих вулиць, яким можливо
і дорога ця назва, але…
Отже, є у Львові вулиці Огіркова, Курильська, Насінна,
Моторна. Пропелерна, Пілотів, Планерна, Таращанська, Доступна, Агрусова,
Творча, Рубінова, Нагірна, Загірна, Таманська, Зустрічна, Вилітна,
Інструментальна, Тунельна, Розлога, Порічкова, Рільнича, Вербова та інші.
На жаль, при перейменуванні вулиць не знайшлося
вулиці, яка б одержала ім’я отамана Татуєскула, який на імпровізованому
бронепоїзді героїчно бився за український Львів і особливо, за мій Сихів,
Пересенківку та довколишні околиці. Герой поліг, атакуючи польські батареї, що били
по Сихову в січні 1919 р.
Ціною власного життя, січовий стрілець Карло Бельке,
єврей за національністю, врятував понад десяток поранених стрільців, що впали в
бою на вул. Коперника, а до того, він разом з товаришами-українцями героїчно
захищав будинок Головної пошти. Нема вулиці його імені.
Думаю, що с. Дусанів Перемишлянського району пишається
родиною Баб’яків. Сім чоловіків і жінок цієї родини полягло за волю України в
лавах УСС, УГА, УПА та дивізії «Галичина». Як відомо, форпостом оборони Львова
в часі Листопадового чину був будинок Головної пошти, який героїчно захищали
січові стрільці на чолі з Володимиром Баб’яком. Не прорвалися до центру міста
поляки через вулиці Коперніка і нинішній Дорошенка через мужність захисників
пошти. І лише тоді, коли будинок був охоплений вогнем чотар В.Баб’як дав наказ
перейти вул.Словацького. Герой загинув від рук чекіста, воюючи на Східній
Україні. Чи не можна було б вул.Олійну чи Механічну назвати іменем Баб’яка.
Нема вулиці імені поручника Ілька Цьокана, який вибив
польські групи з вулиць Листопадового Чину, Косцюшка, Словацького, вибив їх з
Єзуїтського саду маючи лише 18 стрільців і очистив великий квартал центру. Далі
довго воював на Великій Україні. У 1933 р. він був заарештований чекістами і
загинув у 1940 р. в Семипалатинську.
Можна було б назвати одну з вулиць Львова іменем
о.Олексія Зарецького, абсольвента і випускника Богословської Академії, пароха
Рясна Руської, який, будучи зраджений близькими йому особами, не видав
керівників УПА Львівського проводу і загинув на широких просторах СРСР.
Лише 45 вояків виділив на допомогу галичанам гетьман
Павло Скоропадський. Цей загін очолив отаман Андрій Долуд і носив він ім’я
І.Гонти. Відважні наддніпрянці, разом з галичанами, мужньо захищали ст.
Підзамче, вул. Під дубом, Збоїща, Клепарів, захопили вул.Замартинівську,
єврейський цвинтар, гору Гицля. У цих боях отаман був поранений, як і його
рідний брат. Вилікувавшись, він і надалі воював в лавах УГА. Думаю, що один із
шести (!) Топольних провулків на Замартинівській міг би носити ім’я отамана
Андрія Долуда.
Добре, що маємо вулиці імені Олени Степанівни та Софії
Галечко, але можна було б одну із вулиць з чудернацькою назвою назвати іменем
хорунжої Ольги Підвисоцької, яка в часі боїв під Городком особисто повела сотню
в багнетну атаку і зупинила їх наступ загинула героїнею, разом з чоловіком в
надрах ГУЛАГу.
Майже півроку боронив мій Сихів чотар Кривоносюк. Тут
же відважно билися чот. Гуменюк, чот. Гринів, чот. Кузьменко. Думається, що
вулиці Луганська та Криворізька могли б достойно носити імена вищеназваних
героїв.
Очевидно, вул.Таманська відображає «героїчний» похід
Червоної таманської армії під командуванням І.Матвеєва та Є.Ковтюха, яких
пізніше «прибрав» Сталін. Чи не можна б цю вулицю назвати іменем підполковника
Армії УНР, ад’ютанта і перекладача Головного отамана С.Петлюри – Василя Беня,
що героїчно воював і на Великій Україні, а 26 червня 1941 р. в тюрмі на
Лонцького був розіп’ятий і по-звірячому закатований НКВД.
Чи є доцільним сьогодні зберігати назви вулиці імені
письменника Ю.Смолича, який був «твердолобим» носієм комуністичної ідеології і
різко виступав проти Івана Дзюби та його книги «Інтернаціоналізм чи
русифікація», стіерджуючи, що цей «твір завдав великої шкоди соціалістичному
суспільству». Можна б її перейменувати, надавши ім’я повстанського поета
Мирослава Кушніра – «Луня», що поліг від куль енкаведистів на околиці с. Дібча
у 1945 р., маючи від роду 23 роки.
Ще зберігається у Львові імперський дух Росії у назві
вулиці Очаківської, що названа на честь «времен Очаковских и покоренья Крыма».
Чому б цю вулицю не назвати іменем героя УПА лікаря Самуеля Неймана, єврея за національністю,
великого ерудита, друга Олекси Гасина, на псевдо «Максим». Д-р С. Нейман
геройськи поліг в бою з енкаведистами в Чорному лісі в 1945 р., перебуваючи в
лавах УПА, врятував життя десяткам пораненим лицарям УПА.
Чекають своїх справжніх героїв вулиці: Осикова,
Тростинна, шість Заозерних провулків, Інструментальна, Творча, Космічна,
Земельна, Бузинова, Табірна (попахує ГУЛАГом), Ожинова, Насипна та десятки,
десятки інших.
І нам треба вирівняти історичну несправедливість. У
назвах вулиць має бути визначена когорта наших національних героїв.
Назви вулиць теж виховують. Виховують, перш за все,
молоде покоління, адже Україна розщеплена навпіл і за Збручем та за Дніпром
маємо вулиці і площі, що названі найодіознішими іменами імперкомуністичних
епох. Це посилює інспіроване протистояння у нашому суспільстві. Осквернителі
наших національних святинь, нищителі української ідеї мусять канути в лету, як
цього заслужили.
Львів, як і вся Галичина, до кінця мусить бути зразком
національної самобутності і національної свідомості, високої релігійної моралі,
щоб стати заборолом проти зашкарублої совкової ідеології.
Ігор Федик
Немає коментарів:
Дописати коментар