Питання української політики енергозабезпечення та
ціна, яку Україна платить за енергоносії, завжди були тісно пов'язані з
прикордонними питаннями відносин (і енергетичної залежності) України з Росією.
Це в свою чергу впливає на вибір, який Києву неминуче доведеться зробити щодо
очолюваного Росією Митного союзу (МС) і Угоди про асоціацію та створення
глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі з Європейським Союзом (AA/DCFTA).
Джеймс Джордж Джатрас, заступник
директора Американського Інституту в Україні, спеціально для UBR.UA
Ми маємо всі ознаки того, що перед Києвом стоїть
дилема, яка останнім часом стала особливо гострою у зв'язку з тим, що країна
знаходиться на критично важливому етапі перед наближенням у травні цього року
крайнього терміну, коли Україна повинна буде продемонструвати виконання
означених Брюсселем умов для просування підписання AA/DCFTA. З свого боку
Москва виставила власні умови та наголошує, що в якості всього лиш
"спостерігача", Київ не матиме жодного впливу на МС і що зважаючи на
зниження значення України як транзитної держави Москва буде розглядати
можливість участі в газовому консорціумі з Україною тільки за умови виходу
Києва з Енергетичного Співтовариства з ЄС. Як висловився Пол Гобл, авторитетний
американський коментатор, відомий своїми антиросійськими поглядами, Москва
фактично "вимагає від України порвати із Заходом в обмін на гарні
відносини з Російською Федерацією".
UBR.UA: Чи стане гідророзрив поворотним
фактором для України?
Джеймс Джордж Джатрас: У такому
контексті додаткову значимість має припущення, що видобуток сланцевого газу
методом гідравлічного розриву пластів ("гідророзриву") може стати тим
фактором, який змінить правила гри для України. Як вже докладно висвітлювалося
в повідомленнях про січневий угоді, підписаній у присутності Президента
Януковича між українською владою і компанією Royal Dutch Shell під час
другорядної програми заходів в ході Всесвітнього економічного форуму в Давосі,
вважається, що Україна володіє за деякими оцінками 1,2 трильйонами кубометрів
запасів сланцевого газу, що є третіми за величиною запасами в Європі.
Українські чиновники говорять про те, що інвестиції Shell найімовірніше складуть близько 10 мільярдів
доларів США, але також не виключають того, що сума може досягти 50 мільярдів. У
травні 2012 року компанії Shell і Chevron виграли тендери на розробку
відповідно Юзівського і Олеського родовищ сланцевого газу. А у серпні того ж
року ExxonMobil (головний оператор), Shell, OMV Petron (Румунія) та державна
компанія "Надра України" виграли тендер на видобуток сланцевого газу
на Скіфській нафтогазоносній ділянці чорноморського шельфу. Компанії Shell і
ExxonMobil досліджують можливості розробки родовищ сланцевого газу в басейнах
Львівської та Донецької областей.
У міру того як Україна буде просуватися з планами
видобутку сланцевого газу, все голосніше звучатимуть конкуруючі заяви
прихильників, які обіцятимуть економічні вигоди, і супротивників, які
застерігатимуть про небезпеку для екології. Відомо, що технологія гідророзриву
пластів скрізь викликає безліч суперечок, як щодо наслідків для навколишнього
середовища, так і в плані впливу на економіку.
У Сполучених Штатах застосування цієї технології
призвело до різкого економічному підйому деяких регіонів (що найбільш помітно
на прикладі Північної Дакоти) і вже стало чинником стрімкого падіння цін на газ
(що досягли найнижчого рівня за останні 35 років), а також зниження рівня
деяких викидів внаслідок заміни використання вугілля на сланцевий газ. В інших
регіонах переважують побоювання щодо негативних наслідків для екології. До
прикладу, в штаті Нью-Йорк (оскільки багато хто за межами Сполучених Штатів
можуть і не усвідомлювати, що Нью-Йорк - це не тільки місто, але й штат, площа
якого перевищує площу Греції або Болгарії) з огляду на чинний з 2008 року
мораторій фермери можуть тільки спостерігати, як їхні сусіди з Пенсільванії по
інший бік кордону отримують солідні виплати, у той час як їм самим заборонено
давати дозвіл на проведення гідророзривів на своїх землях. (У США, на відміну
від багатьох країн, приватні землевласники володіють правами на розробку надр,
і таким чином, матеріальні блага йдуть не тільки уряду або енергетичним
компаніям.)
Аналогічна драма розігрується і в Європі, де,
приміром, французькі захисники довкілля, яких страшить закінчення десятирічного
заборони на гідророзриви, разом з противниками цієї технології все ще беруть
гору. Навіть сусідній з Україною Польщі, яка розглядалася як один з найбільш
перспективних регіонів для використання даної технології, зазнала деякого охолодження
через незадовільні результати попередніх геологорозвідувальних робіт і
звинувачень уряду в спробах змусити критиків замовкнути.
UBR.UA: Питання про застосування
гідророзриву загострює внутрішній політичний розкол України і її геополітичний
вибір
Джеймс Джордж Джатрас: Суперечки з
приводу застосування гідророзриву пластів в Україні набули політичного
забарвлення, хоча і в несподіваному ключі. Як зауважив Тарас Кузьо, провідний
оглядач з питань України:
"Зазвичай проросійськи налаштована і підтримуюча
Януковича Комуністична партія України (КПУ) і дві з трьох опозиційних партій
("Свобода" і "Батьківщина") виступають проти видобутку
сланцевого газу. Прем'єр-міністр [Микола] Азаров сказав заступнику держсекретаря
США Венді Шерман в Києві 19 -го березня: "Нехай вони вам пояснять, чиї
інтереси вони захищають. З одного боку, мовою патякають щось проти Росії, з
іншого боку, є, по суті, агентами Російської Федерації. "В той же час,
адміністрація Януковича - яку часто вважають на заході
"проросійською"- підтримує те, що може виявитися найбільш виграшною
для України картою в плані зменшення її залежності від Москви."
Описуючи ситуацію в кількох словах, можна відзначити,
що для України політична сторона видобутку газу методом гідророзривів
відображає не тільки складний комплекс економічних та екологічних чинників, які
присутні і в інших країнах, але також відсутність дієздатності та категоричну
відмову від компромісів, які проявляються практично у всіх питаннях, від судового
переслідування Юлії Тимошенко до кулачних боїв у парламенті, спровокованих
використанням російської мови. Наприклад, навіть якщо розробка сланцевих
родовищ таки виправдає покладені економічні надії, Олександр Мотиль, критик
уряду Януковича, пророкує, що "глибоко корумпований і все більш
авторитарний режим Януковича пустить легкі гроші, отримані від видобутку
сланцевого газу, на те, щоб стати ще більш корумпованим і авторитарним, і буде
ще більше покладатися на силові структури, щоб залишатися при владі. Будучи і
так неконкурентоспроможною, українська економіка ще більш втратить позиції, а
населення ще більше зубожіє. З наростанням народного гніву в бік беззаконного і
репресивного режиму буде зростати і потенціал масового всенародного
вибуху."
Враховуючи те, що українське політичне життя під
натиском нових технологій так само схильне до утворення тріщин і зламів, як і
гірська порода, можна очікувати, що дебати з цього питання наберуть найбільш
екстремальних форм - прихильники будуть вітати видобуток сланцевого газу як
"паличку-виручалочку", чарівне рішення, яке перетворить Україну на
енергетичну "супердержаву", а супротивники будуть бити на сполох,
пророкуючи екологічний "геноцид".
Однак, виходячи з досвіду інших країн, між цими двома
полюсами "технологічного Набукко" або "хімічного Чорнобиля"
є доволі великий простір. У той час як Україна б'ється над тим, чи є майбутнє у
потенційного видобутку сланцевого газу, необхідно все-таки приглушити риторику
і вислухати думки всіх зацікавлених сторін, а не тільки змагань політиків, з
усього комплексу цих взаємопов'язаних питань. Це включає і величину ресурсів,
які можна оцінити (а також вплив на українські ціни на газ і енергетичну
незалежність), і відносини з Росією і Європою, і ймовірні екологічні та споживчі
наслідки для українців, і те, як найкращим чином розпорядитися очікуваними
доходами.
Це вимагатиме повного і всебічного публічного
обговорення всіх точок зору, включаючи думки прихильників і опонентів
застосування гідроразривов з позицій промисловців, екологів і споживачів, яке
має відбуватися в атмосфері конструктивного діалогу, неупередженості та
взаємної довіри. Це було б непростим завданням для будь-якої країни, а тим
більше непростим воно є для України.
Немає коментарів:
Дописати коментар