Володимир Єшкілєв
«Кров холоне в жилах! – вересканить рекламний анонс –
Бог зламав адронний колайдер!» Оце в точку, оце красівий стиль подачі, кажу я.
Можна на це відповісти іншим алярмом: «Сперма холоне у яйках! В Україні хочуть
заборонити три найпотрібніші літери!» І нехай всі думають, що прагнуть
заборонити САМЕ ТІ три літери. А насправді зовсім не ті, й зовсім-зовсім не
тому, що їх піддала анафемі восьма чи дев’ята за рахунком Істинна
Присноянгольська глибоко катакомбна церква.
Але яка справа обивателю до того, що насправді.
Обиватель давно живе у світі, де музика давньоельфійського племені нолдорів
актуальніша за державний гімн. І взагалі, поняття «насправді» застаріло разом
із поняттям «норми». Якщо хтось вперто вимагає показати (розповісти) йому те що
«насправді», то його треба засудити за неполіткоректність, оголосити
фашистом-матрицененависником. А всім, хто вірнопіддано вважає що живе у
матриці, дати статус меншини і захистити спеціальним законом.
Гасло доби: «Кожний має право на суверенну
реальність!» В Івано-Франківську люди з правильної реальності вирішили
перейменувати місто. Хтось із читачів, напевне, подумав: «Перейменувати у
Станіслав або ж Станиславів, згідно історичної назви». І попав пальцем в небо.
Ні. Не так.
Івано-Франківськ із селянською безпосередністю
запропоновано перейменувати у «Франківськ». Без «івано». Навіщо, питаєте? У
прихильників перейменування є, серед іншого, аргумент достойний філософів
давнини: бо ж люди, що їдуть у маршрутках, кажуть водієві: «До Франківська». А
ще, подейкують «мудрагелі» з правильної реальності, треба замінити тих двох
коронованих тварючок, що тримають гербовий щит міста. Бо вони є галками
(воронами) і вони чорні. Себто, чорні віщують нам попандос. Ким замінити? В
мене є пропозиція: поставити обабіч гербового щита двох білих коронованих
товстозадих чупакабр. Аби сь знали!
Є навіть ті, хто примудрився жити одночасно у кількох
реальностях. Зранку вони песимістично просинаються у світі, де глибшає криза, а
по обіді (й по сто п’їтьдисіть) позитивно живуть у світі, де криза закінчилась
покращенням, вирівнянням, стабілізацією та кількісним розширенням. При тому
мешканець кількох реальностей доволі зручно почуває себе одночасно
соціал-націоналістом, щирим демократом, солідаристом та консервативним
лібералом з центристсько-прогресистськими тенденціями та помірною любов’ю до
прабатьківської традиції.
Одна з популярних українських реальностей називається
«революцією». До неї щодоби в різний спосіб заходять сотні тисяч людей. Іноді
вони в цій реальності перебувають кілька годин, а потім повертаються до іншої
популярної реальності з назвою «на дивані» (в Галичині її називають «на
канапі»). В ній вони вмикають зомбоящик і дивляться на щасливе заможне і владне
життя тих, кого вісімдесят шість разів морально, ментально і фізично знищили в
реальності «революція». При цьому вони тихо сміються над знищеними, які тупо
провтикали, що їх знищено і продовжують насолоджуватись життям.
Але головною реальністю в Україні є та, де любов до
рідних тараканів (тих, що у власній голові) стала всеперемагаючою. Де на
світоглядно застаріле питання: «Чому?» є універсальна відповідь: «Бо я так
хочу!» Якщо ж хтось скаже, що так неправильно, обов’язково з’явиться
коментатор, котрий пояснить, що класична бінарність «правильно-неправильно»
тепер не є актуальною, а натомість актуальною є постмодерна бінарність
«цікаво-нецікаво». Й що уся та ваша правильність нині може йти городами, лісом
і степом якщо вона не цікава, якщо вона не тренд і якщо на неї немає
відповідної кількості кліків.
Назва цієї головної реальності складається з префіксу
по- й тих трьох літер, які не збираються забороняти.
Немає коментарів:
Дописати коментар