Шановні читачі! Нещодавно минула 136-та річниця подій в далекому Чикаго. В ті далекі часи там була розстріляна мирна демонстрація робітників, які вперше масово виступили на захист своїх прав. Трохи пізніше, на вшанування цієї події, профспілками було засновано Міжнародний день солідарності трудящих, який весь цивілізований світ відзначає масовими демонстраціями. Нинішнього року, як і завжди, відзначали його профспілки європейських та країн Південно-східної Азії і навіть влада сусідньої Росії, де це свято, як і в Україні, визнано державним. В демократичній Україні в цей день все було навпаки. Про оцінку дій української влади та діяльність тих, хто за своїми статутами мав цього дня вивести на вулиці міст трудящих, в статті з циклу «Психологія абсурду».
Як відомо не тільки українцям, а й переважній більшості цивілізованого світу, напередодні 1 травня в Дніпропетровську пролунало 4 вибухи, які нашим «рідними» правоохоронними органами, що «захищають» громадян України від протиправних дій хіба що на папері, були кваліфіковані як терористичний акт.
Зчинилося багато галасу і... органи місцевої влади міст Дніпропетровська, де відбулись теракти, та Харкова, де нічого не трапилось, через Адміністративні суди, за вже встановленою чинною владою традицією, успішно, всупереч чинній Конституції України, «відмінили» державне свято. Однак, за ініціативи КПУ воно відбулося в семи інших містах України, в т.ч. і в столиці. За даними ЗМІ, великої кількості трудящих на вулиці і майдани не вийшло. До речі, варто нагадати, що на час заснування згаданого свята, на відміну від профспілок, статути яких головною метою своєї діяльності передбачають захист прав трудящих, самої КПУ ще не існувало. З цього випливає, що профспілкові лідери, як і їх колеги з переважної більшості політичних партій, декларують одне, роблять друге, а думають про третє. І не дивно, бо за двадцять років незалежності України переважна більшість профспілкових лідерів не адаптувалась до умов ринкової, тобто капіталістичної, економіки. Економіки, де існують жорсткі протиріччя між інтересами роботодавця-капіталіста і найманого робітника, про що я більш детально писав в своїй статті «Економічні кризи: замовники, виконавці і постраждалі».
До цікавого висновку наводить аналіз вибору міст, де суди заборонили масові акції. Обидва міста, як і сто років тому, мають великі заводи з великою чисельністю робітників та трудової інтелігенції. В обох є багато вищих навчальних та наукових закладів і, відповідно, населення з високим рівнем освіти. Тому, теоретично, обидва міста, як і сто років тому, мають високий революційний потенціал. А щоб чого часом не вийшло, влада вирішила заборонити велике зібрання людей.
Не менш цікавою є поведінка профспілок. Вони вирішили не сваритись з владою. Однак це – не найгірший варіант. Було на моїй пам’яті і не таке… Павлоградська міська та Дніпропетровська обласна ради виступили проти приватизації успішного вугільного підприємства «Павлоградвугілля», до складу якого входило десять діючих шахт, які видобували щороку 40% енергетичного вугілля країни, та велика промислова інфраструктура. На відміну від них, приватизацію підтримали профспілки! При приватизації вони «забули» про заборгованість інвалідам праці і подарували новому власнику 1,5 млн. гривень, недоплачених своїм колишнім членам, які внаслідок виробничих травм та професійних захворювань втратили працездатність. Така в них була «солідарність» з громадами міста, області та постраждалими на виробництві своїми товаришами ще в ті часи. В кінці минулого року профспілкові лідери вугільної галузі вирішили виправити допущені по відношенню до своїх інвалідів праці помилки і організували перемовини лідерів шахтарів-інвалідів з Сергієм Тігіпком. Наслідком перемовин стала домовленість про перерахунок нарахованої потерпілим від травм та профзахворювань, з порушенням чинного законодавства, страхової виплати за 2002...2006 рр. в 2012 р без повернення заборгованості. І це – за наявності Ухвали Вищого Адміністративного суду, датованого вереснем 2006 р., яким дії Фонду ССНВУ визнані вчиненими з перевищенням посадових повноважень. Чинним Карним кодексом України, його 365-ою статтею такі дії вважаються злочином. Доказів шукати довго не доведеться, адже саме за цією статтею засуджено Юлію Тимошенко.
Однак, не засуджено тих, хто 10 років завдяки мовчанню лідерів профспілок, представники яких складають третину Правління згаданого Фонду, 10 років обкрадав інвалідів праці і після річних перемовин спромігся не повернути вкрадене, а лише через багато років донарахувати приблизно п'яту його частину.
Більш детально про це в статтях «Захистили», «Шахтарі-інваліди: політичний присмак у вирішенні соціального питання» та «Шахтарі-інваліди: змова лідерів з чинною владою». Перелік аналогічного «захисту» прав трудящих профспілками може бути продовжений. І не тільки мною... Його може продовжити кожен найманий робітник на підставі власного життєвого досвіду. І зробити висновок...
На моє переконання, Україна поки ще має цивілізоване трудове законодавство, яке, проте, систематично порушується через злочинну бездіяльність профспілкових лідерів. Наміри чинної влади прийняти Трудовий кодекс на користь олігархів можуть бути заблоковані саме профспілками, але для цього терміново вкрай необхідно змінити їх лідерів. Необхідно, бо дії чинних спрямовані на «ділове партнерство» з шахраями та злодіями, нічим іншим, як проявами психології абсурду назвати неможливо. Так само неможливо вважати розумною поведінку найманих робітників, які тримають «захисниками» своїх інтересів тих, хто їх інтересами постійно поступається. І навіть, забув, що свято 1 травня близько 100 років тому було засноване саме профспілковими лідерами, принаймні – для вшанування пам’яті розстріляних владою робітників Чикаго.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_03.html
Як відомо не тільки українцям, а й переважній більшості цивілізованого світу, напередодні 1 травня в Дніпропетровську пролунало 4 вибухи, які нашим «рідними» правоохоронними органами, що «захищають» громадян України від протиправних дій хіба що на папері, були кваліфіковані як терористичний акт.
Зчинилося багато галасу і... органи місцевої влади міст Дніпропетровська, де відбулись теракти, та Харкова, де нічого не трапилось, через Адміністративні суди, за вже встановленою чинною владою традицією, успішно, всупереч чинній Конституції України, «відмінили» державне свято. Однак, за ініціативи КПУ воно відбулося в семи інших містах України, в т.ч. і в столиці. За даними ЗМІ, великої кількості трудящих на вулиці і майдани не вийшло. До речі, варто нагадати, що на час заснування згаданого свята, на відміну від профспілок, статути яких головною метою своєї діяльності передбачають захист прав трудящих, самої КПУ ще не існувало. З цього випливає, що профспілкові лідери, як і їх колеги з переважної більшості політичних партій, декларують одне, роблять друге, а думають про третє. І не дивно, бо за двадцять років незалежності України переважна більшість профспілкових лідерів не адаптувалась до умов ринкової, тобто капіталістичної, економіки. Економіки, де існують жорсткі протиріччя між інтересами роботодавця-капіталіста і найманого робітника, про що я більш детально писав в своїй статті «Економічні кризи: замовники, виконавці і постраждалі».
До цікавого висновку наводить аналіз вибору міст, де суди заборонили масові акції. Обидва міста, як і сто років тому, мають великі заводи з великою чисельністю робітників та трудової інтелігенції. В обох є багато вищих навчальних та наукових закладів і, відповідно, населення з високим рівнем освіти. Тому, теоретично, обидва міста, як і сто років тому, мають високий революційний потенціал. А щоб чого часом не вийшло, влада вирішила заборонити велике зібрання людей.
Не менш цікавою є поведінка профспілок. Вони вирішили не сваритись з владою. Однак це – не найгірший варіант. Було на моїй пам’яті і не таке… Павлоградська міська та Дніпропетровська обласна ради виступили проти приватизації успішного вугільного підприємства «Павлоградвугілля», до складу якого входило десять діючих шахт, які видобували щороку 40% енергетичного вугілля країни, та велика промислова інфраструктура. На відміну від них, приватизацію підтримали профспілки! При приватизації вони «забули» про заборгованість інвалідам праці і подарували новому власнику 1,5 млн. гривень, недоплачених своїм колишнім членам, які внаслідок виробничих травм та професійних захворювань втратили працездатність. Така в них була «солідарність» з громадами міста, області та постраждалими на виробництві своїми товаришами ще в ті часи. В кінці минулого року профспілкові лідери вугільної галузі вирішили виправити допущені по відношенню до своїх інвалідів праці помилки і організували перемовини лідерів шахтарів-інвалідів з Сергієм Тігіпком. Наслідком перемовин стала домовленість про перерахунок нарахованої потерпілим від травм та профзахворювань, з порушенням чинного законодавства, страхової виплати за 2002...2006 рр. в 2012 р без повернення заборгованості. І це – за наявності Ухвали Вищого Адміністративного суду, датованого вереснем 2006 р., яким дії Фонду ССНВУ визнані вчиненими з перевищенням посадових повноважень. Чинним Карним кодексом України, його 365-ою статтею такі дії вважаються злочином. Доказів шукати довго не доведеться, адже саме за цією статтею засуджено Юлію Тимошенко.
Однак, не засуджено тих, хто 10 років завдяки мовчанню лідерів профспілок, представники яких складають третину Правління згаданого Фонду, 10 років обкрадав інвалідів праці і після річних перемовин спромігся не повернути вкрадене, а лише через багато років донарахувати приблизно п'яту його частину.
Більш детально про це в статтях «Захистили», «Шахтарі-інваліди: політичний присмак у вирішенні соціального питання» та «Шахтарі-інваліди: змова лідерів з чинною владою». Перелік аналогічного «захисту» прав трудящих профспілками може бути продовжений. І не тільки мною... Його може продовжити кожен найманий робітник на підставі власного життєвого досвіду. І зробити висновок...
На моє переконання, Україна поки ще має цивілізоване трудове законодавство, яке, проте, систематично порушується через злочинну бездіяльність профспілкових лідерів. Наміри чинної влади прийняти Трудовий кодекс на користь олігархів можуть бути заблоковані саме профспілками, але для цього терміново вкрай необхідно змінити їх лідерів. Необхідно, бо дії чинних спрямовані на «ділове партнерство» з шахраями та злодіями, нічим іншим, як проявами психології абсурду назвати неможливо. Так само неможливо вважати розумною поведінку найманих робітників, які тримають «захисниками» своїх інтересів тих, хто їх інтересами постійно поступається. І навіть, забув, що свято 1 травня близько 100 років тому було засноване саме профспілковими лідерами, принаймні – для вшанування пам’яті розстріляних владою робітників Чикаго.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_03.html
Немає коментарів:
Дописати коментар