У попередній статті про хабарництво «Корупційний спрут» я писав, що хабарництво супроводжує українця з моменту народження, під час навчання в школі і «виші», під час роботи в органах державної влади, в державних установах, у підприємницькій діяльності. Але цим не обмежується сфера, вражена корупцією. Не буду детально перелічувати приклади хабарництва. Ситуації, коли невелика (часом - велика) сума грошей допомагала вирішувати те чи інше питання, кожен знає зі свого досвіду або досвіду своїх знайомих. Навіть, коли людина вмирає, її близьким навряд чи вдасться знайти пристойне місця на кладовищі без хабара. Позбавитись або хоча б суттєво зменшити рівень корупції необхідно не тільки через її негативний вплив на економіку. Та обставина, що корумповано вже найвищі ешелони влади в Україні, не дозволяє приймати державні рішення в інтересах українського народу.
На жаль, дуже часто вони набагато більше відповідають національним інтересам інших держав, а не України. Перше серед них – закупівля російського газу. В 2010 році на це було витрачено майже 10 мільярдів доларів США. Хоча можна замінити центральне опалення на індивідуальні електричні системи обігріву, зекономити щонайменше близько 14 мільярдів кубічних метрів газу (а це в нинішніх цінах вже близько 5 мільярдів доларів), Україна продовжує інвестувати гроші в економіку Росії. Тоді як власна економіка перебуває просто в ганебному стані. Таке вперте спрямування українських грошей в чужу економіку, замість вирішення власних проблем, дає підстави стверджувати про наявність матеріальної зацікавленості у тих, хто може впливати на рішення органів влади з цього питання.
Схоже, нинішня влада не зацікавлена в подоланні хабарництва, а просто імітує боротьбу з ним, використовуючи антикорупційну риторику для розправи з опонентами. Інакше, як ще можна пояснити той факт, що Юлію Тимошенко і Юрія Луценка судять, а колишній мер Києва Леонід Черновецький якось непомітно зник з поля зору громадськості. Хоча майже всі чули про його оборудки з київською землею.
Чому ж немає справжньої боротьби з хабарниками? Ми не зрозуміємо цього, якщо не подивимось уважно на ту політичну систему, яка сформувалась в Україні за останні 20 років. Щоб зайняти ту чи іншу державну посаду, потрібно належати до однієї з провідних політичних партій або, принаймні, мати її підтримку. Боротьба всередині тієї чи іншої політичної сили не проходить виключно в ідеологічній площині, вона ведеться партійцями за доступ до грошей. Це, наприклад, боротьба між претендентами на ту чи іншу «грошову» державну посаду. Боротьба може йти й за керівництво виборчим штабом або місце в ньому, яке дає можливість розподіляти гроші серед членів комісій, агітаторів, спостерігачів. Оплата роботи членів штабу йде практично завжди готівкою. Ясна річ, про сплату податків із зарплати мова не йде. Досить часто при формуванні виборчого фонду штаби платять «відкати» з отриманих від керівництва сум. Процвітають приписки виконаної роботи у звітності. Буває, що людина отримує кілька зарплат одночасно. Інколи керівники «економлять» на спостерігачах на деяких дільницях. «Зекономлені» таким чином гроші «справедливо» діляться між учасниками оборудки. Буває, що вибори на дільниці або й на округу «здаються» конкурентам. Те, що партія не отримає якусь кількість голосів, нікого не хвилює. Нерідко людям, задіяним у виборчій кампанії, просто «забувають» заплатити обіцяні гроші. Керівники партії знаходяться далеко від місця події і дізнаються про таке лише, коли виникне скандал, що просочиться в пресу. Ну, а щодо продажу місць у виборчих списках говорилося вже дуже багато. Приховати ці речі досить просто, адже справжньої бухгалтерської звітності ніхто не веде. Ще в 2005 році деякі експерти вважали, що розкрадається близько 80% коштів, що виділяються на вибори. Зараз картина тільки погіршилась. Сучасні партії в Україні є по-суті школою корупціонерів. Потрапляючи у владу, ці люди продовжують свою звичну діяльність, яка так «вдало» для них почалась ще на партійній роботі.
Але виборні посади – це лише верхівка «корупційного айсберга». В тіні залишається велика армія чиновного люду, яка бере участь у різного роду оборудках з державними коштами, майном, землею. Це керівники обласних і районних адміністрацій і керівники їх підрозділів, заступники міністрів, керівники відділів, фахівці з окремих питань (наприклад, з земельного) і тому подібне. Ці, часом «дуже цінні», кадри набагато менше залежать від виборчої кон’юнктури. Так, один голова райдержадміністрації в Житомирській області став на цю посаду ще при Л. Кучмі. Коли прийшли «помаранчеві» він «постраждав» - його зняли з цієї посади і призначили… заступником голови цієї ж райдержадміністрації. Зараз цей «кадр» – знову голова, тільки вже іншої райдержадміністрації. В інших органах державного управління ми можемо бачити таку ж картину – чиновники довгі роки у своїх кріслах, незважаючи на те, хто зараз на владному олімпі. Не маючи нічого поганого проти якогось конкретного чиновника, змушений однак поставити риторичні питання: «А які результати такої кадрової політики? Чому бачимо розвал виробництва і сільського господарства? В якому стані наша армія, культура, освіта? І чи подолана корупція?» На риторичні питання, як відомо, можна не відповідати. Але якщо ми вирішимо всерйоз знищити корупцію, то доля цієї частини наших громадян буде сигналом всьому українському суспільству. Залишаться всі на своїх місцях – ніякої боротьби з корупцією немає.
Заміна принаймні 90% управлінських кадрів – необхідна умова не тільки для подолання хабарництва, а й для підвищення ефективності державного управління. Така заміна зруйнує напрацьовані корупційні схеми, а побудувати нові – справа не одного місяця. Посилання на те, що не можна розкидатись досвідченими керівниками, не витримує критики – нашій державі не потрібен досвід у руйнуванні виробництва, сільського господарства, соціальної сфери, не потрібні фахівці з «дерибану» державної власності чи муніципальної землі. Ми можемо віддати таких «цінних управлінців» у інші країни, які цього потребують. От тільки навряд чи вони комусь потрібні.
Посилання на брак управлінців також не має під собою підстав. Уявіть, як буде працювати на керівній державній посаді вчорашній вчитель, безробітний інженер або рядовий співробітник. Бажання утриматись на новій посаді буде заставляти їх вкладати всі сили в роботу. Звичайно, не всі вони справляться з новими обов'язками. Через кілька місяців тих, хто не справився, потрібно буде замінити. Люди, що прийдуть у сферу державного управління, крім всього іншого принесуть ще й нове бачення вирішення проблем, які накопичились в Україні за кілька десятиліть. Саме таким шляхом пішли в післявоєнній Японії. Коли за короткий термін було звільнено близько ста тисяч чиновників, піднявся цілий ураган критики. Але в Японії довели кадрову реформу до успішного завершення. Результатом цього стало «японське економічне диво». Ми ж маємо «диво» українське – розвал виробництва, сільського господарства, 146 місце з 180 у міжнародному «корупційному» рейтингу організації Transparency International за 2009 р.
Одночасно з вирішенням проблеми кадрів державного управління, необхідно внести антикорупційні зміни до низки українських законів. Чиновнику, пійманому на хабарі, повинно бути заборонено займати будь-які посади в державному управлінні і балотуватись на виборах ДОВІЧНО. Самі покарання у цій сфері повинні стати більшими. Має бути узаконена провокація в дачі хабара співробітниками правоохоронних органів. Тобто працівник правоохоронних органів намагається дати хабар чиновнику. Якщо правоохоронцю це вдається, то він отримує підвищення по службі, а чиновник іде в тюрму. Така практика існує в багатьох країнах світу, зокрема в США. У нас подібні дії правоохоронних органів вважаються незаконними. Крім того, до всіх корупціонерів, без винятку, має застосовуватись конфіскація майна і позбавлення всіх соціальних пільг. Зрозуміло, що застосування таких норм у існуючій судовій системі є неможливим, а тому необхідно провести судову реформу. Одним з заходів, який може підвищити ефективність судів і позбавитись від корупції у самій судовій системі, є виборність суддів громадянами. Потрібно визнати, що практика призначення суддів Верховною Радою чи іншим органом державному управлінні в Україні себе не виправдала. Результатом цього стало вкорінення корупції в українські суди всіх рівнів і кругова порука суддів, коли останні «своїх не здають», виносячи якомога м'якші вироки суддям-хабарникам або й необґрунтовано їх виправдовуючи.
Крім заходів, згаданих вище, необхідна реформа і правоохоронних органів. Приклад цьому подала Грузія. У СССР грузинська міліція була чи не найбільш корумпованою. Зараз Грузія - це зразок боротьби з корупцією не тільки для нас, а й для набагато благополучніших країн Європи. Досвід грузинів у цій сфері потрібно вивчати і впроваджувати.
Але й це ще не все. Потрібна тотальна ревізія українських законодавчих і особливо нормативних актів. Право видавати різноманітні дозволи, ліцензії, довідки створює передумови корупційних дій. Від чиновника залежить - видати чи не видати той чи інший документ, а якщо видати, то зробити це швидко або дуже повільно. Певна грошова винагорода (незаконна!) суттєво прискорює бюрократичний процес. Звести до мінімуму контакти громадянина і чиновника – ось основне завдання такої ревізії. Про це кажуть багато, але бачимо тупцювання на місці.
Для подолання хабарництва необхідне декларування доходів і витрат державними службовцями. Кажуть, що це вже є в нашому законодавстві. Але чому тоді багато співробітників правоохоронних органів, судів, інших державних установ відкрито приїжджають на роботу на машинах, які явно придбані не на зарплату? Чому мають будинки, купити які на свою зарплату вони ніколи б не змогли? Якби звичайно жили чесно. Державний службовець повинен бути звільнений, якщо не зміг переконливо пояснити, де взяв гроші на придбання дорогого майна. У цьому випадку проти нього невідворотно має бути порушена карна справа.
Зважаючи на те, що на дворі вже 21 сторіччя, для запобігання корупційних дій необхідно задіяти і різноманітні технічні засоби. Відеоспостереження на робочому місці чиновника, який контактує з громадянами, повинне стати нормою. Окрім цього, країна має знати хабарників в обличчя. Тому висвітлення корупційних дій в пресі, на телебаченні має стати потужним інструментом їх профілактики. Необхідно створити атмосферу нетерпимості до хабарництва, пропагуючи це через засоби масової інформації, у навчальних закладах і державних установах. Але потрібно створити і позитивну мотивацію. Тому держслужбовцям мають бути підвищені заробітні плати, адже згідно українського законодавства чиновник практично не може мати інших джерел доходів, крім державної служби. Не потрібно створювати для корупції передумови, коли людина не може звести кінці з кінцями, добросовісно виконуючи свою роботу. Гроші на підвищення можна знайти, реорганізувавши державні органи і скоротивши кількість працюючих там. Хоча, навіть якщо витрати на державний апарат трохи збільшаться, це буде компенсовано зменшенням шкоди від корупційних дій чиновників.
Зважаючи на те, що корупція руйнує країну не менше ніж ворог під час війни (подивіться на руїни заводів, колгоспів, запустілі поля), перемога над нею – це життя, а поразка – загибель. Чи може цей режим переможно вести війну з хабарництвом? Вірогідність такої події надзвичайно мала. Говорячи про режим, я маю на увазі не лише Януковича, Азарова чи Тігіпко. Їх попередники - Кучма, Ющенко, Тимошенко – це також частина режиму влади, що обслуговує олігархів за рахунок українського народу. Саме при них розцвіло хабарництво, а країна прийшла в запустіння. Але український народ не має вибору окрім викорінення корупційного зла. Українська Нація повинна жити. Якщо це неможливо зробити не ліквідувавши корумпований режим, то режим потрібно ліквідувати. Ми говоримо: «Хабарництво в Україні має бути знищене!»
Микола Осіпчук
Немає коментарів:
Дописати коментар